Дитячий досвід кохання зі страху, а не з довіри – це одна з найголовніших причин, чому в суспільстві існує так гостро питання з любов’ю до себе та з прийняттям себе.
Всі ми без винятку, потребуємо безумовного кохання батьків. Але в дитинстві найчастіше нас любили з умовою, що ми відповідатимемо очікуванням інших. За радянських часів це був єдино прийнятний спосіб виховання.
І все ж комусь пощастило, їх любили бабусі та дідусі просто так, без умов, доки батьки заробляли на життя…
Відома біблійна фраза: «Люби ближнього? як самого себе» припускає, що ми вже любимо себе за умовчанням.
Але до планів суворого радянського виховання не входило поняття «любов до себе», треба було будувати комунізм і любити партію, Батьківщину, але в жодному разі себе…
І тому в нас досі звучать обмежувальні установки, які всі, зрештою, зводяться до одного висновку: «Якщо ти не будеш такою, як від тебе очікують, то тебе не любитимуть…»
Мій експертний досвід говорить про те, що установки: «Я недостатньо хороша«, «Я боюся, що мене не любитимуть» формуються ще в більш ранній період.
Багато моїх клієнтів у процесі терапії виявляли «страх, що мене не люблять» і тому «я недостатньо хороша» у внутрішньоутробному періоді, у момент, коли у мами були думки про аборт або коли тато не хотів дитини. Або коли вагітність була несподіваною і дитина не вчасно.
Будь-який натяк з боку батьків на неприйняття дитини, формував страх бути неприйнятою і небажаною у самої дитини/ І після цього дитиною приймалося рішення-зарок: «Щоб мене любили, потрібно заслужити кохання, тобто. бути активною, успішною, зручною, корисною, доброю» Інакше не вижити…
Любов до себе починається з сакральної фрази: «Я люблю і приймаю себе глибоко і повністю, такою, якою я є!»
І такий зарок виступав своєрідним способом впоратися з травмою нелюбові і вижити всупереч усьому… вижити в умовах життя з відсутністю безумовного кохання.
А оскільки багатьох із нас народили та виховали «батьки-діти». Тобто дорослі, які самі потребували безумовного кохання, тому були психологічно незрілими, то дати нам безумовну любов вони просто не могли. Дякую що народили і виростили.
Але тепер, вже будучи дорослими, ми можемо створити люблячі стосунки з самою собою, прийняти себе хоч це і непросто, але все ж таки можливо.
З чого почати? З візиту до психолога, який допоможе усвідомити та переписати обмежувальні установки, а також з рішення перестати зраджувати саму себе.
Коли ми зраджуємо самі себе:
- Коли дозволяємо іншим вторгатися у свій простір за допомогою непроханих порад, критики, контролюючої турботи.
- Коли критикуємо самих себе.
- Коли не прощаємо себе за помилки.
- Коли інших ставимо вище за себе і свої потреби.
- Коли приймаємо рішення не з серця, а з голови, ігноруючи свої справжні потреби.
- Коли намагаємося заслужити кохання, порушуючи баланс «давати-брати» у бік віддавання.
- Коли даруємо та служимо з жертви.
- Коли слідуємо чужим цінностям.
- Коли перекладаємо відповідальність за своє щастя на інших людей.
Щоб зробити перші кроки до прийняття себе, я пропоную взяти за основу три головні принципи, які настільки важливі, що назвала їх аксіомами.
3 головних аксіоми для прийняття себе:
1 аксіома: Зі мною ВЖЕ все добре!
Я така яка є, саме такою була задумана Творцем. Тому я можу дозволити собі любити себе просто тому, що є!
Часто ми не приймаємо себе такими, які є, тому що порівнюємо з іншими, тому що фокус уваги тримаємо на нестачі чогось у нашому житті, тому що прагнемо утопічного ідеалу себе.
Достатньо сказати собі: зі мною все ок! Так було задумано, у мене найкраще життя, яке я можу зараз проживати. В результаті наш фокус уваги відразу переноситься на ті блага, які вже є і приходить прийняття і подяка за те, що ми маємо в житті.
Любов до себе починається з сакральної фрази: «Я люблю і приймаю себе глибоко і повністю, такою яка я є!» (Повторювати багаторазово, як афірмацію. Це ключова фраза з методу емоційної свободи).
2 аксіома – помилок немає. Усі помилки – це уроки.
Тому що саме невірне ставлення до помилок змушує нас шкодувати за скоєне і знецінювати всі свої результати, свої дари та таланти.
У процесі радянського виховання ми засвоїли, що помилка – це погано, адже нас карали саме за погані оцінки, які були наслідком допущених помилок. Таке хибне переконання змушує переживати стрес на порожньому місці, знижувати цінність своєї особистості та прагнути до трудоголізму та псевдо-досконалості. Немає людей, які не припускаються помилок, адже помилка — частина процесу навчання. І якщо ми даємо собі право на помилку, приймаючи себе при цьому з любов’ю, то ми даємо собі право на зростання та розвиток.
Любити себе не за щось, не за досягнення та результати, а за те, що ми є, дає змогу проживати життя зі смаком щастя. АЛЕ це не просто зрозуміти, якщо є багато вимог до себе і життя складається тільки з «треба» та «повинна».
3 аксіома – я завжди у безпеці. Щоб не діялося, я завжди під захистом Творця.
Відсутність безумовного кохання батьків – це насправді втрата відчуття безпеки та захищеності, тому включаються у дорослому житті, такі незрілі психологічні захисту як контроль, конкуренція, боротьба за місцем під сонцем та страх не вижити, не впоратися. Все це змушує перебувати у постійному почутті тривоги та бігти вперед без зупинки. Тому важливо згадати забуте, але дане нам відчуття повної безпеки і захищеності Творцем, і відновити перерваний потік любові батьків.
Три простих практики, як полюбити себе
- Я – Достатня. Вибачити та прийняти всі свої недоліки, підкреслити переваги можна складанням списків, що добре, що погано. А можна написати на дзеркалі великими літерами: «Я ДОСТАТНА» і щодня по кілька разів на день читати її і захоплюватися собою в будь-якому вигляді.
- Подарунки собі. Найпростіший спосіб підвищити самоцінність – приділити собі більше уваги. Це можуть бути покупні презенти, які давно хотілося, але все було колись купити просто так і для себе. Або корисні та улюблені процедури. Наприклад, наповнити ванну з піною та аромасвічами, зробити маску для обличчя, замовити манікюр додому.
- Робота із дзеркалом. Як уже говорила, найголовніше – прийняти себе такою, якою є. Досить щоразу, як проходиш перед будь-яким дзеркалом, говорити: «Ім’я, я люблю тебе, я справді люблю тебе, Ім’я». І внутрішні зміни не забаряться.
Шлях прийняття себе і любові до себе – це шлях завдовжки життя. Але всі зусилля в цьому напрямку завжди дають дивіденди в чудовому ступені. Життя зі смаком щастя та радість від кожної миті.
P.S. На додаток до статті послухайте, будь ласка, 5 подкастів на тему прийняття себе.
Чекаю на ваші коментарі та запитання.
З любов’ю Маргарита Мураховська